Церемонія прощання. Суспільне Миколаїв/Надія Ковтан
31 липня 2025 року під час виконання бойового завдання тактична група, у складі якої був Євген, потрапила під щільний вогонь противника. Понад рік чоловік вважався зниклим безвісти.
У жовтні 2026 року родині повідомили, що внаслідок артилерійського обстрілу військовий дістав поранення, несумісне з життям.
Попрощатися з Євгеном прийшли побратими, родичі, друзі та містяни.
Після прощання на площі у Південноукраїнську відбулася служба біля будинку родини у Костянтинівці. Поховали військового на міському кладовищі на Алеї Слави.
Друзі й куми розповідають, що чоловік любив співати, рибалити й проводити час із хрещениками.
«Євген був чудовою людиною, світлою. Був веселий, дружній, коли треба була допомога — ніколи не відмовляв. Герої не вмирають. Слава Україні!» — згадує його подруга Анна Демчук.
Євген із хрещеником Микитою. Фото з архіву друзів загиблого
Катерина Войченко розповіла, що чоловік був хрещеним батьком її доньки, підтримував родину і в радісні, і в складні моменти. За її словами, він завжди залишався оптимістом.
«Він завжди казав: “Все прорвемося, все буде супер, ми все зможемо, ми сильні і ми переможемо це все, ми доб’ємося, що ми будем жити на вільній землі, у нас буде відкрите небо і ми будемо вільні й незалежні”. Він говорив: “Я повернусь, прийду додому і все буде супер”, але маємо, що маємо. Царство небесне нашому куму. Він завжди буде з нами».
Присутні на церемонії прощання із загиблим військовим. Суспільне Миколаїв/Надія Ковтан 
Труну загиблого військового накривають прапором України. Суспільне Миколаїв/Надія Ковтан
Сусідка Людмила каже, що Євген був душею компанії.
«Він дуже любив готувати: салатики, пиріжки, піцу. Напече і «Тьоть Люда, я вам зараз принесу попробувати». Любив дуже порядок. Такий він був. Хрещений моєї внучки. Вона як бачить його на портреті, говорить, що дуже скучила за хрещеним», — розповіла Людмила.
Друг родини Микола згадує, що Євген дуже любив грати на гітарі.
«Дитина його при нас виросла. Він душа компанії, компанійський, трудяга. Ніколи у допомозі не відмовляв. Таких людей забирають у нас, найкращих. Він — просто герой».
Кум Олександр згадує, що познайомився з Євгеном, коли вони разом працювали в «Миколаївобленерго».
«Син мій виріс у нього на очах. Їздили усі разом на море, ходили рибалити», — поділився Олександр.
