Військовослужбовець на псевдо «Морячок». 79-а окрема десантно-штурмова Таврійська бригада 
Євген із псевдо «Морячок» — військовослужбовець 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. До війська він працював учителем фізкультури та на будівництві, а у 2025 році був мобілізований. Під час першого бойового виходу його група була на позиціях 43 дні, облаштовувала спостережні пункти, відбивала спроби російських військових наблизитися та брала полонених.
Про свій бойовий досвід Євген розповів на YouTube-каналі 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади.
Перший бойовий вихід
Перше бойове завдання Євген виконував разом із побратимом із позивним «Гавр» та іншою групою. До точки висадки їх доставили, після чого військовим потрібно було пройти визначеним маршрутом, зайти в лісосмуги, облаштувати позицію та вести спостереження.
«Найскладніше для нас було йти й заходити в зеленку, щоб не наткнутися ні на кого. Ми знаходили собі гарне місце і починали копати, маскуватися, щоб нас не бачили з неба і щоб ми гарно чули це все», — говорить військовий.
За його словами, на одній точці група могла перебувати по три-чотири дні.
Зустрічі з російськими військовими і «мотузка життя»
На одній із позицій, яку військові називали «шоста танкова», група виявила чотирьох російських військових. Одного, за словами Євгена, вони з побратимом знешкодили самостійно, ще трьох — за допомогою операторів безпілотників.
Військовослужбовець розповідає, що під час спостереження почув наближення російських військових і передав інформацію побратимам та командуванню.
«Я вже почув цих військових, які йшли, передав швидко це все по радіозв’язку. Буджу свого побратима Гавра, кажу: “Просинайся”. А він настільки солодко спав, втомлений був», — згадує Євген.
«Коли я почав робити перший постріл, тоді мій побратим виліз із норки і зрозумів, що відбувається. Але отак я його не міг розбудити, бо мені треба було спостерігати, відповідати на рацію, а він собі відпочивав».
Після цього, каже чоловік, у них з’явилася «мотузка життя».
«Ми її так назвали. Хто лягав відпочивати, ми прикріплювали мотузку один до одного, щоб того, хто відпочивав, ми могли розбудити», — розповідає «Морячок».
Після цього група зайняла наступну позицію, яку називали «Блискучий». Євген розповідає, що під час розвідки виявив спостережний пункт, після чого вони з «Гавром» вирішили облаштуватися там.
На цій позиції група також виявила російського військового. За словами Євгена, після знешкодження військові передали його документи командуванню.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google 
«Вісім класів у нього там, ми по документах подивилися. 10 тисяч рублів у нього там було, по-моєму. Орден «За відвагу». Я не пам’ятаю, що там конкретно було. Ну, щось було. Ми передали це все. Автомат ржавий», — розповів військовий.
43 дні на позиції
Після кількох днів на одній із позицій група перемістилася далі. Євген згадує, що через дощ, сильний вітер та шум у лісі було складніше контролювати обстановку.
За його словами, російські військові намагалися пересуватися під шум негоди.
«Ну, якось ми дочекалися цього ж “Байкала”. Отут ми вже трошки більш досвідчені були з “Гавром”. Вони ж як ідуть? Як барани. Радійка у них оре, він, с*ка, лізе, топчеться. Заліз до нас цей “Байкал”. Тільки він ногою гілку хотів переступити, ми відпрацювали дуже швидко. Гавр взагалі дуже класно відпрацював. Він тільки: тик-тик», — говорить Євген.
Після цього група зайшла на нову позицію, яку Євген називає «Зазич». Спочатку там було тихо — військові спостерігали за лісом і слухали обстановку. Один із побратимів сказав, що вийде до вбиральні. Коли він повертався, військові помітили, що неподалік пересувається російський військовий.
Євген розповідає, що українські військові намагалися діяти швидко та не підпускати російських військових близько.
«Ми дуже швидко відпрацьовували. У нас була методика така, що ми не робили отакого, що дуже близько підпускаємо: один-два постріли — все, закінчили. Якщо треба — контрольний, доконтролили», — розповідає військовий.
Він також розповідає, що російські військові, яких українська група виявляла на позиціях, часто були худими, голодними та мали мало води й їжі.
Євген каже, що мав можливість слухати радіоефір російських військових. За його словами, серед них було багато контрактників та молодих недосвідчених військових, які боялися загинути.
Загалом на позиції група Євгена пробула 43 дні. Після цього їх мала змінити інша група.
Військовий на псевдо «Морячок». 79-а окрема десантно-штурмова Таврійська бригадаПолонений російський військовий
Під час зміни українські військові почули постріли на відстані кількох сотень метрів. Згодом до їхньої позиції наблизився російський військовий із позивним «Колесо».
Для Євгена це був перший досвід взяття російського військового в полон.
«Це мій перший досвід був взяти полоненого. Ми його зв’язали, обшукали. Він був ще свіженький», — розповів військовослужбовець.
За словами Євгена, полонений сказав, що не хоче воювати та нікого не вбивав.
Євген припускає, що для російського військового потрапити в полон було безпечніше.
«Я думаю, якщо він живий, то все в нього там відносно добре. Це для нього найкращий варіант був, я думаю, піти в полон», — каже він.
Другий вихід — зустріч із російським військовим у лісосмузі
Під час другого виходу група Євгена рухалася лісом і зустріла російського військового, який перебував у лісосмузі без зброї.
«Ми були у своїй формі. Я прикрутив радійку нашу, перейшов на російську мову, говорю: «Так і так, от ми йдемо з цього лісу, переодягнулися у форму ЗСУ, тому що наша згоріла». Я попросив у нього закурити.
«А я знаю, що нас радійка зараз викликає, переживають за нас. Кажу цьому: “А де наші ще стоять?” Він каже: “Тут, у полку, у полку ще там стоять”. Я кажу: “Зрозумів. Більше немає?” Кажу: “Води немає, попити в тебе є щось?” Ну, я якось почав грати. Каже: “Немає”».
Після розмови українські військові побачили попереду господарські будівлі — гараж та приміщення, схоже на кухню. Оскільки над ними працював український безпілотник, група вирішила швидко переміститися до укриття.
За словами Євгена, вони забігли до будівлі, вийшли на зв’язок із командуванням та доповіли про зустріч із російським військовим і розташування інших військових.
Після цього українські оператори безпілотників почали працювати по цілях. Група закріпилася у будівлі, а оператори БпЛА стежили, щоб українських військових не виявили.
Звідти, розповідає Євген, військовим було видно лісосмугу та криницю, куди російські військові приходили по воду. Також неподалік вони зберігали пальне.
«Вони по водичку йдуть. Ми відпрацьовуємо. Ну, а вдень наші “пташки” теж уже відпрацьовували квадрат за квадратом, квадрат за квадратом. Дуже багато повиганяли їх», — говорить Євген.
Євген порівнює роботу групи з полюванням.
«Ми ж як мисливці сидимо, тихенько сидимо і чекаємо нашу здобич».
Під час одного з таких епізодів російський військовий із позивним «Бугор» наблизився до будівлі. Євген каже, що той не мав бойового досвіду.
«До нас прямо у двері так летів, в нього не було досвіду вбивати людей. Він забаранився, коротше, прямо в нас біля дверей так і впав. Ми швидко на це відреагували і замаскували», — розповідає військовий.
