Колаж, на якому зображений ветеран Артем. Суспільне Миколаїв/Анастасія Познякова Після важкого поранення на Покровському напрямку миколаївець Артем із псевдо Саур пережив ампутацію двох рук. Тепер чоловік реабілітується у Львові та вчиться наново робити прості побутові речі, тільки вже ногами. Ветеран за пів року навчився малювати картини, грати в комп’ютерні ігри та читати книги.
Про реабілітацію, збір мільйонів гривень на протези та адаптацію до життя без рук чоловік розповів кореспондентам Суспільного.
Увага! У матеріалі присутній чутливий контент. Перед прочитанням також радимо переглянути першу частину інтерв’ю.
Малює та робить побутові речі без рук
Зараз ветеран учиться бути самостійним за допомогою ніг. За його словами, спершу він освоїв ноутбук і смартфон.
"Я починав з того, що в ноги ставив ноут. Ліва нога лежала спокійно, бо хвора, а правою я друкував на ноутбуці й керував тачпадом. Поставив усі месенджери на ноутбук. Мені потрібна була допомога тільки покласти ноут на ліжко. Але якщо дружини немає, а ноут на ніч треба прибрати, брав двома ногами ноут і старався, не розбивши, перекласти на підвіконня", — говорить боєць.
Ветеран Артем Кисельов користується ноутбуком за допомогою ніг. Суспільне Миколаїв/Нікіта Хаіндрава 
Мишка-трекбол, за допомогою якої Артем користується ноутбуком. Суспільне Миколаїв/Нікіта Хаіндрава 
Ветеран Артем Кисельов грає у комп’ютерну гру за допомогою ніг. Суспільне Миколаїв/Нікіта Хаіндрава
Ногами чоловік опанував комп'ютерні ігри.
"Я спробував грати. Купили мишку-трекбол. Вона зручна тим, що не треба ганяти її ногою по поверхні, є куля, яка обертається. Це тішило: розуміння, що можна все освоїти. А на день народження друзі подарували адаптивні джойстики для PS, то зараз в деякі ігри граю ногами", — каже Артем.
Ветеран Артем Кисельов грає у комп’ютерну гру за допомогою ніг. Суспільне Миколаїв/Нікіта Хаіндрава
Крім того, ветеран навчився малювати за допомогою ніг.
Ветеран Артем із псевдо Саур малює картину ногами. Суспільне Миколаїв/Нікіта Хаіндрава 
Ветеран Артем із псевдо Саур малює картину ногами. Суспільне Миколаїв/Нікіта Хаіндрава 
Ветеран Артем із псевдо Саур малює картину ногами. Суспільне Миколаїв/Нікіта Хаіндрава 
Картина, яку малює Артем. Суспільне Миколаїв/Нікіта Хаіндрава
Користуватися телефоном у буденному житті ветерану допоміг лайфхак від іншого пораненого бійця — Миколи Шота.
"Він банальну річ мені порадив — чохол для телефону з шнурком, який я можу самостійно одягнути на шию і так само зняти. Коли я виходжу за межі палати, беру з собою телефон. І якщо мені треба подзвонити я використовую столик, підвіконня чи якусь поверхню. Я кладу телефон на неї, розблоковую Face ID. Можу носом надрукувати, можу наговорити голосовим вводом", — розповідає ветеран.
Ветеран Артем із псевдо Саур. На його телефоні закріплений шнурок, який ветеран вдягає собі на шию для зручності. Особистий архів Артема 
Артем користується телефоном за допомогою ноги. Суспільне Миколаїв/Нікіта Хаіндрава 
Ветеран також іноді друкує повідомлення за допомогою носа. Суспільне Миколаїв/Нікіта Хаіндрава
"Від болю аж скручує на землі": обставини поранення у Покровську
За словами військового, під час перебування у Покровську через постійний тиск військових РФ його екіпаж перебував майже на одному рівні з піхотою, бо ворог підійшов упритул.
"Через те що у командування не було впевненості в маршрутах відходу, ми наче в такому мішку опинились. Затримувалось рішення про вихід з Покровська, поки не пройде зачистка. Все ж одного ранку туман був дуже сильний. О 04:00 сказав командиру: "Або зараз ми виходимо, або тут ми і залишимось". Вони там нагорі переговорили, дали добро. Дійсно, ситуація там — зачистки пройшли, коридор для виходу є", — згадує він.
Усе майно, яке бійці могли зберегти, переправили в тил дроном, каже чоловік.
"Все цінне, що містило інформацію: ноутбуки, планшети. І пішли на вихід", — говорить захисник.
План відступу довелося змінювати на ходу, через що замість прямих десяти кілометрів піхотинцям довелося робити величезний гак, згадує Артем.
"Якщо напряму — 10 кілометрів, якщо обходити, то більше 15. Тому от в перший день там 8–10, щось таке пройшли. Така напружена обстановочка, пару раз перечікували обстріли. На шляху підстерігали FPV “ждуни”. То я якраз перший ішов, все акуратно обдивлявся. На перехресті була FPV-шка, сиділа, добре що на іншу сторону дивилась — якраз із потрібної сторони вийшов, розстріляв її, і пішли далі".
Наступного дня погода поліпшилася, що стало мінусом для бійців — туман розсіявся, а попереду залишався найнебезпечніший відрізок шляху. За словами військового, він вирішив йти швидше, щоб проскочити пристріляне перехрестя, але їх помітив розвідник.
"Нас помітив ворожий "мавік". Для мене це було неочікувано. І потім майже моментально накрили нас мінометним вогнем. І як на зло, посадочка рівненька, ніякого окопчику, нічого — все, навіть ямки, куди б залягти, немає. Перший снаряд там далеченько від нас спереду падає, розвертаємось, ідемо назад, щоб перечекати це. Бо була надія, що все-таки той "мавік" наш, а це обстріл так — по перехрестю, плановий якийсь", — пригадує він.
Проте втекти від обстрілу не вдалося, згадує чоловік.
"Чую свист, падаю, і просто дуже гучний розрив. В очах темніє, в вухах свистить, дзвенить. Такі пару секунд — ну, повна розгубленість. Не розумію, що відбулося, і потім накриває хвиля болю. Від цього болю аж скручує просто на землі. Я впав на живіт, і автомат був в руках перед собою, і накрив голову руками", — ділиться захисник.
Військовослужбовець Артем із псевдо Саур під час виконання бойових завдань на Донеччині, вересень 2025 року. Особистий архів Артема
Коли побратим допоміг Артему підвестися, той побачив, що від його зброї майже нічого не залишилося.
"Я схопив автомат. Мільком побачив, на скільки його весь пластик, що був, відлетів від цього снаряду — це просто голий корпус автомата був, метал сам. Я побачив, що вирва від цього снаряду була метра півтора від того місця, де я був. Я думав, що після такого не виживають".
Військовий додає, що сам, будучи оператором важкого бомбера, бачив людські страждання від такого поранення.
"Я бачив, як падає біля ворожого піхотинця снаряд, він обтрушується і йде далі, качає його, він дезорієнтований, але живий. От я на собі відчув, як це відбувається. Хтось може сказати — карма така. Ну, я все приймаю", — каже військовий.
За словами Артема, саме в цей момент у нього ввімкнувся інстинкт самозбереження.
"Ця жага до життя, ти як з води винирюєш, робиш повний вдих і: ні-ні-ні, я ще не піду, я ще буду боротись. Я побачив, як там все похмуро, я ще хочу на білому світі прожити. Хто думає, що в кого в житті такі ситуації складаються, що він собі думає "краще померти" — він не знає, наскільки це страшно. Люди кажуть: "Та я не боюсь смерті" — це маячня. Я теж так казав", — зізнається ветеран.
Поранення та евакуація на господарській тачці
Побратими затягнули пораненого командира у бліндаж. Там йому оглянули скривавлені руки та наклали два турнікети під самі плечі. Але вийти звідти група не могла кілька годин — над ними висіли російські дрони, згадує Артем.
"Ми дві години ще чекали в укритті, не могли показати носа. Я там мотивував своїх хлопців іти. У нас спрацювало відчуття самозбереженності: "Ми зараз покажемось — ми всі четверо помремо". Тому мотивував хлопців моніторити ситуацію. Вирушили, було дуже тяжко, найменший звук дзижчання FPV — в посадку під кущі. Я швидше за всіх йшов, бо розумів, що відлік йде на хвилини".
Перший польовий медик, до якого вони дісталися, допомогти з руками не зміг. За словами Артема, той казав: “Конверсію я тобі робити не буду, я тебе вбивати не хочу. Ти вмреш, якщо зараз відпустяться турнікети”.
"Але я вже з бліндажа виходжу, кажу: "Хлопці, хлопці, треба йти”. І падаю на землю, втративши свідомість", — пригадує захисник.
Тоді на допомогу прийшов побратим із позивним Мукалтін, який притягнув із собою господарську тачку.
"Посадив мене на ту тачку, трошки закріпив ременем і просто як той кінь по полю під посадкою. Я йому так вдячний. Він реально дуже мотивований хлопець. Оця самовіддача — добігти зі мною, не просто довезти, а добігти, щоб мені змогли вчасно допомогу надати. Кілометра півтора ще він тягнув на собі, може, два навіть", — каже Артем.
Після евакуації Артема доставили у прифронтову лікарню на Донбасі, де йому ампутували руки. Після цього доправили до Дніпра, де він певний час перебував без свідомості. Чоловік говорить, що перед операцією до останнього сподівався, що ампутації не буде.
"Я ще коли в наркоз входжу: "Док, ну хоча б ліву, вона не так постраждала". Прокинувся… надія є ще. Попросив, щоб мені голову підняли, подивитись. І надія згасла. Побачив, охренів, але шоку не було. Розпач, безперечно", — зізнається ветеран.
Артем із псевдо Саур після ампутації двох рук. Особистий архів Артема
Згодом Артема перевели до Львова. Спочатку він перебував у хірургії лікарні Святого Пантелеймона. Коли рани загоїлися, чоловік почав проходити реабілітацію в Центрі UNBROKEN. Там з’ясувалося, що в його коліні лишився уламок від снаряда, який почав мігрувати.
"Я вже думав, що скоро бігати почну. Але могло статися так: пішов по сходах — все, на наступний день я встати не можу. Приходжу до реабілітолога і кажу: "Ну все, давай по новій". Зробили УЗД, і виявився уламок, який мігрував аж на іншу сторону коліна. Болі постійно зміщувалися, він там собі гуляв на десять сантиметрів", — розповідає Артем.
Видалити цей уламок вдалося з другої спроби під місцевим наркозом.
"Він прямо відчував, як по кістці шкрябає магнітами, затискачами — повноцінна операція. І тут бачу — очі у лікаря аж засяяли. Каже: "Я його відчуваю, я його тримаю!". Ще хвилин 5–10 мучився, дістає його. Він у мене в портфелі лежить. Буквально 7 міліметрів його діаметр, але дуже гострі краї і такі рвані, він за всі тканини там чіплявся. От після того дуже швидко пішло відновлення", — каже Артем.
"Руки для Артема": візит до Праги та зустріч із чеським президентом
У березні Артем перевівся до Superhumans Center, оскільки йому потрібні були високотехнологічні біонічні протези рук, вартість яких становила мільйони гривень.
Допомогти зголосилися чеські волонтери з організацій "Team for Ukraine" і "Darek pro putina". Вони запропонували Артему приїхати до Праги, щоб відкрити великий телевізійний збір грошей.
"Я по своїй натурі скромний і сором’язливий. Я дуже нервував через це. І, чесно кажучи, я майже саботував це. Дружина мене налаштовувала морально, я кажу: "Я не готовий". Я довго відкладав цей момент. Думав, приїдемо — запишемо один відосік для інстаграму. А там — три інтерв'ю на відео, дві фотосесії, купа людей! Це був шок", — згадує Артем.
Артем із псевдо Саур разом із дружиною під час візиту до Праги. Особистий архів Артема
Головне шоу транслювали в прямому ефірі на всю Чехію. Тоді ж ветерану випала нагода познайомитися з лідером країни.
"Прийшов президент Чехії Петр Павел. Я ще у свого побратима перед цим питав: "Що б ти сказав президенту Чехії?". Мені дуже сподобався його варіант: "Я б перш за все сказав, що в нього шикарні вуса" (сміється). Я думав, буде неофіційна обстановка, я йому це пожартую, але не було моменту без камер".
Ветеран Артем із псевдо Саур. Суспільне Миколаїв/Нікіта Хаіндрава
Під час трансляцій у межах ініціативи "Руки для Артема" вдалося зібрати понад 5 мільйонів крон (10 мільйонів гривень). Наступного дня ветерана також запросили на конференцію до сенату Чехії. Тут, він каже, неочікувано побачив своє прізвище у списку спікерів.
"Пишу координатору, він каже: "Та просто скажи пару слів". Думаю: якщо я зараз не вийду і не скажу хоч пару слів, не скажу "Слава Україні" — це буде фіаско. Я втрачу нагоду виступити голосом народу в європейській країні і все життя буду засинати з цією думкою: "Ну ти лошара, ти не зробив цього". Вийшов, сказав, і від себе не очікував, наскільки то базовано було. Ключове — готуйтесь, бо Європа не готова до викликів", — розповідає Артем.
Артем із псевдо Саур виступає у сенаті Чехії. Особистий архів Артема 
Артем із псевдо Саур під час візиту до сенату Чехії. Особистий архів Артема
Попереду на Артема чекають протезування і щоденні тренування, аби потроху повертати можливість самостійно робити побутові речі.
"Мета моя і фахівців, які зі мною працюють, — зробити мене якомога самостійнішим. Це дуже важливо і для морально-психологічного стану, і базового виживання. Ну, залишишся ти сам — і що далі? Самозадачність — це власний комфорт та спокій. Чоловік має бути самостійним та має допомагати своїй сім'ї".
