Ветеран Олександр Терещенко. Колаж: Суспільне МиколаївАнастасія Познякова 
У 2014 році Олександр Терещенко дістав поранення в Донецькому аеропорту, внаслідок якого йому ампутували обидві руки. Після реабілітації чоловік навчився самостійно виконувати повсякденні справи й почав ділитися своїм досвідом з іншими військовослужбовцями, які зазнали ампутацій. У 2024 році він створив проєкт «Я зміг — і ти зможеш», у межах якого ветерани навчаються пристосовувати побут до життя після поранень.
Про життя і побут людей з ампутаціями та просвітницьку діяльність для ветеранів і їхніх родин — Олександр Терещенко розповів журналістам Суспільного.
Початок служби, АТО та поранення
Ветеран згадує, як з початком анексії Криму (кінець лютого 2014 року — ред.) пішов до військкомату, щоб вступити до лав ЗСУ, втім чоловіка взяли на службу наприкінці липня. Наступного дня Олександр був на полігоні та протягом трьох тижнів проходив бойове злагодження.
«Через три тижні потрібні були добровольці для доукомплектування 79-ї десантно-штурмової бригади, нашої миколаївської бригади. Вона проводила операцію на кордоні, понесла великі втрати, тому її потрібно було доукомплектовувати. Після Дня Незалежності, здається, 25 серпня, ми відправилися на Донбас», — розповідає Олександр.
«Розташовувалися в Краматорську, в аеропорту, де тоді знаходився штаб антитерористичної операції. Там у мене був перший бойовий виїзд у тил противника — десь у районі села Гранітного, наприкінці вересня».
На початку жовтня військовослужбовець разом зі своїми побратимами добровільно відправились у Донецький аеропорт, щоб поміняти бійців, які перебували там понад тиждень.
«15 жовтня, під час штурму Донецького аеропорту, в наше укріплення закинули гранату РГД-5. Я намагався її викинути, але не встиг — вона вибухнула в мене в руках», — каже чоловік.
«Унаслідок цього я втратив праву руку по плече, кисть лівої руки та отримав тяжке поранення правого ока. Те, що я вижив, — це ланцюжок щасливих обставин, тому що один БТР, який привіз нашу зброю, не встиг від’їхати в Піски».
Олександр Терещенко. Особистий архів Олександра Терещенка
Під час офтальмологічного лікування Олександр перебував у медзакладах в Дніпрі протягом двох місяців.
«Лікарі боролися за моє око, зібрали його з 74 шматочків, замінили кришталик і лінзу. Я навіть почав трохи бачити, але зрештою зоровий нерв перестав реагувати, і зараз цим оком я не бачу», — згадує ветеран.
Як відбувалась реабілітація та як працює біонічний протез
На початковому етапі реабілітації не було, згадує Олександр.
«Я більше готувався до протезування. Мене напружувало, що я не можу бути самостійним, тому мені треба було швидше отримати протези. Я більше зосередився на цьому».
Літом 2015 року чоловіку встановили перші механічні протези в Києві. Олександр каже, що у 2015 році державні програми з протезування були менш розвинутими.
«Протези ставились за державний кошт, але ось навчити ними користуватися… Ерготерапії фактично не було. Я до всього намагався вчитися сам. Вигадував різні застосунки: як пришити ложку-виделку до спортивного напульсника і надягати на куксуЗалишок кінцівки після ампутації і їсти», — розповідає Олександр.
«Так само придумав, що туди можна прикріпити стилус і я міг друкувати в планшеті, писати, переписуватися, грати в шахи онлайн. Тому ось з цим була проблема. І я чекав біонічного протезування, тому що дуже багато легенд ходило, що біонічні протези керуються думкою і здавалося, що ось я отримаю ці протези і знову буду жити таким життям, як раніше».
Улітку 2015 року в Харківському інституті протезування Олександра готували до діагностичного протезування.
«Тестували міосигнали, там вже була фізична реабілітація, я б це назвав уже ближче до реабілітації, такої цілеспрямованої саме після ампутації».
У жовтні в Німеччині чоловік отримав біонічні протези.
«Механічний протез керується системою тросиків. Якщо я надягаю протез на ліву руку, то напружую праве плече і роблю ним рух. Тросик натягується, і протез відкривається. Коли розслабляю плече, протез закривається», — розповідає чоловік.
«Я жартома називаю це танцями брейк-данс, тому що треба робити механічні рухи тілом, щоб відкрити і закрити протез. Це виглядає досить примітивно, але з іншого боку, все відбувається досить швидко: відвів плече — протез відкрився».
Механічний протез не потребує зарядки чи акумуляторів, пояснює ветеран. Через простоту конструкції більшість ветеранів починали користуватися саме механічними протезами. Натомість біонічний протез керується міосигналами м’язів.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google 
«Наприклад, якщо брати мою праву руку, після плеча в мене залишилася невелика кукса. Протез керується за допомогою електродів, які зчитують сигнали м’язів. Якщо я напружую біцепс, сигнал передається через електрод, і кисть закривається. Якщо напружую трицепс — вона відкривається».
Чоловік після забігу. Особистий архів Олександра Терещенка
Протез на акумуляторі має всередині процесор, який зчитує ці сигнали. Водночас важливо тренуватися, щоб міосигнали були достатньо сильними, адже сила сигналу може бути слабкою, зокрема після опіків чи інших ушкоджень.
Психологічна реабілітація після поранення: що змінилося порівняно з 2014 роком?
Порівняно з 2014 роком, змінився підхід як до фізичної, так і психологічної реабілітації, каже Олександр.
«Коли зустрічали поранених з аеропорту (в Дніпрі — ред.), першою людиною, яку я побачив біля свого ліжка після операції, був психолог. Я тоді не розумів нащо це, бо після важких операцій там знеболювальні такі, коли ти перебуваєш в ейфорії і не особливо на цьому етапі відчуваєш психологічні проблеми. Але дуже корисно було те, що вона першою зустріла моїх близьких — дружину та сина».
Пізніше через безсоння Олександр самостійно звернувся до психолога. Після повернення до Миколаєва родині було складно знайти фахівців, які працювали б з бойовою травмою.
«Не було доступної психологічної допомоги, плюс не було достатньої кількості фахових психологів, які працювали з бойовою травмою. Це були більш цивільні психологи», — говорить Олександр.
Зараз у реабілітаційних закладах працюють ерготерапевти та реабілітологи, які допомагають людям після ампутацій пристосуватися до життя, говорить ветеран.
«Насправді те, що я вигадував сам, вже давно існує, вже більше кваліфікованих психологів, які працюють з військовою травмою. Більше досвіду стосовно протезування, більше протезних підприємств, це позитивно. Негативно те, що потік поранених дуже великий і не всі потрапляють в центри, де є ось такі спеціалісти», — пояснює Олександр.
«У багатьох випадках йдеться про боротьбу за те, щоб врятувати життя, а потім вже все інше відходить (на другий план — ред.), тому що йде боротьба за життя. Враховуючи характер війни, довгу евакуацію і турнікетний синдромСтан, що виникає через тривале перекриття кровотоку в кінцівці за допомогою джгута чи турнікета дуже високі ампутації по плече або по пах. Тобто з одного боку більше досвіду роботи, з другого — величезний потік поранених, і тому не всі можуть своєчасно отримати таку допомогу».
Державні проєкти з протезування
За словами Олександра, не всі реабілітаційні центри достатньо поінформовані про державну програму протезування, зокрема про доступні протези та критерії їхнього вибору.
«Зараз, зважаючи на кількість поранених, це є пробілом. Якщо з 2014-го по 2021 рік людей із подвійною ампутацією рук на всю Україну, можливо, було до десятка, то зараз, я думаю, це сотні. І це зовсім інший масштаб», — каже він.
Державна програма протезування дає змогу ветеранам отримати сучасні протези, зокрема біонічні та міоелектричні, які працюють від зовнішнього джерела живлення.
«Якщо ампутація по плече, то виділяється більше 4 мільйонів гривень на протез. Якщо передпліччя — близько двох мільйонів чи більше», — пояснює Олександр.
За його словами, державна програма також передбачає можливість отримати сучасні протези ніг з електронними колінними суглобами, які дають змогу бігати та плавати. Окрім цього, за державною програмою можна отримати механічні протези.
Учасники бойових дій можуть отримати за рахунок держави біонічні й механічні протези.
За словами Олександра, люди з подвійною ампутацією рук мають право на повторне біонічне протезування кожні три роки, а на нові механічні протези — кожні два роки.
«Протези виходять з ладу. Коли ти постійно працюєш у біонічних протезах, це електроніка, акумулятори, які так чи інакше виходять з ладу», — пояснює він.
Також протези потрібно регулярно адаптувати до змін кукси. Через зміну її форми куксоприймач може прилягати гірше, а м’язи — контактувати з датчиками не так, як раніше. Тому протез доводиться коригувати, зазвичай щороку. Це також передбачено державною програмою.
«Я б сказав, що з цим моментом у нас достатньо добре, хоча є недоліки. Але в основному ця державна програма, я вважаю, працює добре», — каже Олександр.
Адаптація до ампутації
Після ампутації, говорить ветеран, найголовнішим є особиста гігієна.
«Коли ти дорослий і змушений звертатися по допомогу до дружини, сестри чи навіть сина, це дуже сильно психологічно пригнічує»
«У нас досить консервативне суспільство, де про гігієну, туалет чи сексуальність не дуже прийнято говорити. Людина залишається з цими питаннями сама і намагається якось дати собі раду», — говорить чоловік.
Найскладнішим було самостійно їсти, ходити в туалет, митися, одягатися та роздягатися, каже Олександр.
«Постійно потрібно було, щоб хтось був поруч і допомагав. Потім я зрозумів, що багато речей, які вважав неможливими, насправді можу робити сам. Наприклад, закапувати травмоване око».
Олександр після стрибка з парашутом. Особистий архів Олександра ТерещенкаПросвітницька діяльність
У 2024 році в Олександра виникла ідея створити проєкт «Я зміг — і ти зможеш» із практичними відеопорадами для людей після поранень.
Олександр відзняв 16 відеопорад, де показував, як облаштувати туалет і ванну, самостійно готувати їжу та закапувати очі.
До проєкту також долучилися інші чоловіки з ампутаціями. Зокрема, один із них показав, як керує автомобілем із подвійною ампутацією рук. Люди надсилали власні відеопоради про те, як самостійно виконувати повсякденні дії за різних видів ампутацій.
«Хоча це й опосередковано, але такі відео підштовхують людей до того, щоб пробувати робити щось самостійно. Вони показують, що навіть після важких поранень можна знаходити рішення для повсякденних завдань», — каже чоловік.
Згодом Олександр почав їздити до реабілітаційних центрів і влаштовувати практичні майстер-класи, щоб поширювати ці відео серед ветеранів.
«Я зустрів ветерана з такою ж ампутацією, як у мене. Він сказав, що завдяки моїй відеопораді навчився чистити зуби після поранення. Для мене це стало серйозною мотивацією, підтвердженням того, що проєкт працює».
Ветеран з протезом під час одного із майстеркласів . Особистий архів Олександра Терещенка
У 2025 році Олександр організував 13 майстер-класів у реабілітаційних центрах і закладах вищої освіти, де готують ерготерапевтів. Учасникам показували практичні способи виконувати повсякденні завдання після ампутацій. Цього року проєкт «Рівний — рівному: підтримка ветеранів з ампутаціями 2.0» планують продовжити в інших містах України. Команда фонду Олександра вже оголосила про набір нових учасників.
У травні 2026 року на Закарпатті також організували тижневі практичні заняття для 8 ветеранів із травмами та ампутаціями рук. Учасники вчилися самостійно митися, одягатися, готувати їжу та користуватися адаптивними пристосуваннями. До занять долучалися й члени їхніх родин, для яких психологиня проводила окрему роботу.
Навчання приготування їжі. Особистий архів Олександра Терещенка
За словами Олександра, практичні заняття допомагають подолати бар’єри, які залишаються навіть після перегляду відеопорад.
«Навіть дивлячись відеопоради, дехто продовжує вважати, що для нього це недоступно. А коли ми вже практично відпрацьовуємо ці навички й можна показати все поруч, багато хто переступає цей бар’єр і навчається багатьох речей».
Олександр планує й надалі розвивати цей напрям роботи.
«Мало навчитися самому, треба ще вміти продемонструвати це, щоб мотивувати людину. Я хочу, щоб у різних областях було більше ветеранів, які готові приїхати до побратима в реабілітаційний центр і показати, що життя не закінчилося», — каже Олександр.
Олександр з онуком. Особистий архів Олександра Терещенка
На думку ветерана, ставлення суспільства до ветеранів змінилося на краще, адже війна торкнулася багатьох українських родин. Водночас люди не завжди знають, як правильно виявляти повагу та пропонувати допомогу.
«Часто це виливається в те, що тобі намагаються дати гроші чи їжу, особливо якщо бачать ампутацію. Іноді це неприємно. Після поранення найменше хочеться, щоб на тебе звертали зайву увагу й виділяли як когось іншого», — пояснює він.
«Дуже часто всі хочуть допомогти, коли для тебе важливо самому щось зробити. Але така допомога може призвести до того, що людина починає залежати від інших».
