Один із будинків у Богданівському. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Іванна живе тут із 2011 року. За її словами, раніше людей було значно більше. Частина старших жителів померла, а молодь виїхала.
«Раніше село було більше, зараз геть маленьке. Поки живемо. Ну, тут багато людей було, дуже багато. А тоді так: старі вмирали, молоді виїжджають. У селі взагалі нелегко жити. Дуже нелегко. Але живемо, тут тихо, спокійно», — розповідає Іванна.
Місцева жителька Іванна з дочками. Суспільне Миколаїв/Богдана Будулуца
За її словами, найбільше труднощів виникає через відсутність магазину, аптеки та медичної допомоги поблизу. У разі хвороби або потреби придбати ліки доводиться їхати в інші населені пункти.
«Коли захворієш, то швидка не може приїхати, і це дуже погано. Або в аптеку треба їхати дуже далеко. А так наче нормально жити. Ми вже звикли», — каже жінка.
Нині у селі залишаються 26 людей. Тут є електрика та вода, які люди провели до будинків. Газу немає — жителі користуються балонами та купують дрова.
Сільськогосподарська техніка на подвір’ї одного з домогосподарств. Суспільне Миколаїв/Юлія ФілімонДва кілометри пішки до шкільного автобуса
У Богданівському немає школи, дитячого садка чи майданчика. Діти навчаються в іншому населеному пункті. Школярі мають йти близько двох кілометрів до автобуса.
«Діткам тяжко, бо до автобуса треба далеко йти пішки. І дуже рано встають, бо о 7:00 вже автобус», — каже Іванна.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google 
Сестри Анастасія та Ангеліна. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Сестри Анастасія та Ангеліна розповідають, що вранці іноді виходять із дому ще о пів на шосту.
«Буває, встаємо о 05:30 чи 05:40 і йдемо пішки. Коли в мами є можливість, вона підвозить. Щоранку йдеш по траві, а там роса. Це ще в кращому випадку, а в гіршому доводиться йти пішки всю дорогу. Це тяжко», — розповідають дівчата.
Анастасія та Ангеліна допомагають родині по господарству. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Поруч немає місця, де діти могли б погратися чи провести час із друзями. Тому розваги вони вигадують самі.
«Друзів би хотілося побільше, і магазини хоч би були, качелі. А там гуляємо з котиками, собачками, з Рімою (подружка — ред.). На деревах лазимо, і все. І в телефонах сидимо. Більше нічого. А ще від півня тікаємо», — кажуть Анастасія та Ангеліна.
Свійська птиця в господарстві жителів Богданівського. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Дівчата допомагають мамі по господарству — доглядають за тваринами, курчатами та городом.
«Чим більше ми допомагаємо мамі, тим більше грошей вона нам дає. Так що… Та і плюс ми вже привикли, нам подобається. Я взагалі люблю курчат. Особливо коли курочки маленькі, такі курчатка», — розповідає одна з дівчат.
Коза в одному з господарств жителів Богданівського. Суспільне Миколаїв/Валентина ГуроваГосподарство замість магазину
Жителі села виживають завдяки власному господарству. Люди тримають корів, продають молоко, вирощують овочі та печуть хліб.
Сіно, заготовлене на зиму. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Анатолій розповідає, що раніше тримав п’ять корів. Після інсульту залишив двох.
«Ми виживаємо оце за рахунок двох корів зараз. Праву руку, праву ногу відняло. І зараз так оце держимо вже дві корови, так виживаємо. Потрохи городи садимо», — каже Анатолій.
Корова пасеться на околиці Богданівського. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
До магазину чоловік їздить на мопеді, коли той справний. Хліб у родині також часто печуть самі.
Житель Богданівського Анатолій біля мопеда. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон«Хоч би трохи ями засипали»
Для місцевих жителів одна з головних проблем — дорога. Через її стан транспорт до села їздить рідко, а молоковоз, який забирає продукцію у місцевих, неодноразово ламався.
«Якість наших доріг така, що молоковоз уже третю машину поламав на цій дорозі. А ми самі возили молоко мопедом, туди-сюди. А це мопед уже поламався», — говорить житель Анатолій.
Ґрунтова дорога до Богданівського. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Наталя розповідає, що хотіла б лише одного — щоб дорогу хоча б частково привели до ладу.
«Хоч би дорогу нам (зробили — ред.), щоб молоко возити. А так я не скаржусь. Головне, щоб була дорога. Хоч би трохи ями засипали — і те дякую», — говорить жінка.
Одна з вулиць Богданівського. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
За її словами, колись будинків у селі було значно більше. Тепер на місці колишніх дворів залишилися зарості.
«Хат десять залишилося, а людей — не знаю. Оце, де кущі, — це хати були. А куди ж люди поділися? Повиїжджали, повмирали, хтось повиїжджав», — каже Наталя.
Подвір’я одного з домогосподарств у Богданівському. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова«Наше село хоче покращитися»
Жителька Іванна каже, не планує поки залишати село.
«Поки що залишаємося, а далі буде видно. Немає сенсу тут довго залишатися. Діти виростуть, підуть учитися — і що я тут буду робити? Теж десь поїду. Може, ще щось і буде. Але можемо просто зарости травою, бо всі поїдуть», — говорить Іванна.
Порося . Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Втім, за її словами, хотіла б бачити село доглянутим і розвиненим.
«Мені здається, наше село хоче покращитися. Бути хорошим, красивим. Ну, нам уже не один раз сказали, що Богданівське село за село не вважається», — розповідає Іванна.
Лелеки у гнізді. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Попри всі труднощі люди продовжують жити та працювати, тримати худобу й обробляти городи. Але без дороги, транспорту та базових послуг майбутнє населеного пункту залишається невизначеним.
