Мати Олега Тетяна. Суспільне Миколаїв/Юрій Островершенко
Тетяна каже, вдячна військовим, які врятували Олега.
"Командир Владислав, приїхав, то ніс його на руках, просив, щоб довезли до Дніпра й врятували, бо шанував його, як дисциплінованого й гарного солдата. Вважаю, що його побратими — янголи охоронці, не покинули, надали допомогу та ще скажу, Олег лишив побратимам автівку, яку купив за бойові — отаке волонтерсво й бойове братство", — говорить жінка.
Олег воював три роки на Запорізькому напрямку у складі 67 бригади. Після цього його перевели на Покровський напрямок в 28 бригаду Лицарів зимового походу.
Олег у військовій формі. Фото з особистого архіву Олега Харченка
Чоловік згадує 8 серпня 2025 року, коли отримав поранення на Донеччині від російського дрону.
"БК довезли на позицію, поверталися вдвох з водієм і раптом — вибух, спалах. Лежу — небо, кишки теплі, зліва під броніком, а відстібнути не можу. Ліва рука згоріла, на очі не бачуть, рація і вухо чує: "Пташка", хлопці, "пташка" вас шукає". Дениса відкинуло далеко, а я на узбіччі дороги лежав — каску зірвало, автомат вилетів", — згадує військовий.
Говорить, його врятували прикордонники, які проїжджали повз.
"Помітили мене й довезли до евакопункту, там були волонтери, які довезли в Дніпро. Мама й дружина туди приїхали. Кажуть, що я десять днів був у комі. Крові втратив по максимуму, в мене 1 група, добре хоч резус-фактор плюс. Влили, оце й живий. П’ять операцій було".
Військовий під час лікування. Фото з особистого архіву Олега Харченка
Олег пролікувався вже у трьох медзакладах та планує повернутися на фронт.
"Всі кажуть, що герой. А я ніякий не герой. Я просто "роботяга війни", — розповідає чоловік.
