Олена Живага родом з селища Інженерне Херсонської області. Від початку великої війни залишалася у Херсоні та пережила російську окупацію. Через обстріли вимушено переїхала на Миколаївщину, де за понад рік освоїла дві професії.
Своєю історією жінка поділилася з кореспондентами Суспільного.
До початку повномасштабної війни Олена була помічником дизайнера, а також була громадською активісткою — писала проєкти для покращення Херсона.
"Восени 2022 року ми виграли ці проєкти, але, на жаль, їх ніколи вже не буде реалізовано", — каже жінка.
Перші дні великої війни родина Олени зустріла в місті. Через сімейні обставини вирішили не виїжджати, тим самим опинившись в російській окупації. Життя було складним, говорить жінка.
Хто не жив в окупації цього не зрозуміє, тому що життя в окупації — це навіть саме повітря, воно таке важке, тягуче, насичене страхом, небезпекою.
Херсонка Олена Живага. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
Олена пригадує, найстрашніше було, коли вона разом з дитиною була на дитячому майданчику, а до її під’їзду приїхав білий мікроавтобус, в якому сиділи шість озброєних російських військовослужбовців.
"Це були найдовші 10 хвилин мого життя, тому що ти стоїш і не знаєш, що тобі робити. Перша ж думка, що це приїхали до тебе. Що робити, бігти ховатися? Тебе ж здадуть самі свої, бо ж тебе бачили. Будеш ховатися — буде ще гірше. Чи треба додому йти? Але вони приїхали до жіночки 50-річної, просто забрати ключі від приміщення. Це було підприємство, в якому вони знаходилися", — пригадує Олена Живага.
За її словами, перші два місяці жили у коридорі: зв’язку, світла та води — не було. Щоб вижити, родина купувала туші м’яса, які різали та перепродавали неподалік свого під’їзду. Олена пригадує, що влітку продавала й овочі.
"Не могли зв’язатися з рідними. Доводилося ловити зв’язок, о 24:00 лише у кухні в одному кутку трішки ловив інтернет, або на стадіон бігти. Ми це не цінуємо (коли є – ред.). Доводилося через молоковоз передавати записки, і якось так спілкуватися з рідними, які живуть в іншому місті", — розповідає жінка.
Людям підвозили воду у цистернах. З особистого архіву Олени Живаги
Росіяни, пригадує Олена, не чіпали людей, втім, коли заходили у магазин, люди одразу виходили та давали їм можливість першими скупитися.
Ходили зі скриньками й з автоматами, коли референдум проводили. Робити паспорти сильно не примушували.
Одного разу Олена потрапила під обстріл, але вижила, адже снаряд розірвався у пів кілометра від неї.
"Міни через кожні 10 хвилин прилітали у житлові будинки. Пізніше, я йшла дорогою, і летіла міна через мене. Я чую цей свист, розумію, що вона вже починає приземлятися, почала присідати, а потім у мене виникла думка: "А може мені треба назад бігти?" — каже жінка.
Люди заряджають телефони від генератора. З особистого архіву Олени Живаги
Виїхати на Миколаївщину родина Олени вирішила після деокупації, адже місто щоденно обстрілювали росіяни. Переїхали у Снігурівку, тому що вірили, що війна скоро закінчиться.
"Стало страшно за дітей. Ми думали, що це на один місяць, щоб швидше і ближче повертатися додому, але так вже минув понад рік, а ми все ще знаходимося тут", — говорить Олена.
На обкладинці журналу фото сина Олени, зроблене у день звільнення Херсона. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
У Снігурівці жінка почала навчатися на маркетолога та графічного дизайнера. Її мета — отримати нові знання, а також відволіктися від рутини. За словами Олени, після переїзду відчула, що перебуває у депресивному стані, тому звернулася до психолога.
"Навчання рятує від зайвих не дуже цікавих думок, і тому вибрала навчання у "ЗМІСТ". Вебінари були дуже цікаві, змістовні. Це така крапля яскравих думок і яскравих емоцій серед сірих буднів. Робила навчальні відео, з психологом розробляла SMM-стратегію її інстаграму, робила візитки, рекламки невеликі", — розповідає переселенка.
Паралельно вступила у Херсонський кооперативний економіко-правовий професійний коледж, де навчається на спеціальності "Маркетинг".
"Раніше я працювала помічником дизайнера, трішки знайома з цим напрямом, тому вирішила, що маркетинг мені буде цікавий. З вересня я навчаюся дистанційно на денній формі. Почала вивчати англійську, також дизайн, штучний інтелект", — каже жінка.
Олена під час навчання. З особистого архіву Олени Живаги
Підтримкою для Олени є її рідні. У вільний час херсонка тренується на спортивному майданчику, аби набиратися енергії та сил.
"За зиму енергія моя впала, то звернулася за психологічною допомогою. Виходжу кожен день на піші прогулянки, годину-дві намагаюся вимикати свої думки, насолоджуватися сонцем, пташками, квітами, теплим вітром", — розповідає Олена Живага.
