Владислав під час служби. З особистого архіву Луки
Після Джанкою Луку літаком відправили до Курської області, у центр передислокації. Там він вперше зустрівся з військовими з острова Зміїний.
"Це був початок весни. Тоді були сильні морози — мінус 20. У наметах дуже холодно. У мене ноги відмерзли так, що я добу їх не відчував", — говорить Лук’янчук.
Згодом Владислава відвезли до СІЗО, а через три місяці — до колонії.
"Нас зустріла Рязанська зміна спецназу. Дуже недобрі хлопці. Мені тоді майже зламали ребра. Там почалась найнеприємніша історія", — каже звільнений з полону.
За його словами, у колонії практично не давали часу на їжу.
"Давали три хвилини. Все гаряче. Я не встигав. Тиждень майже нормально не їв — сидів на хлібі й воді", — пригадує Лука.
З того часу він разом із побратимами виконував різну канцелярську роботу.
"Дуже жорсткі там були правила. Можна було сидіти на ліжку, але якщо трохи обіпрешся — одразу забирають", — каже Владислав.
Одного з наглядачів військові назвали "Теслою" — через часте застосування шокера.
"Він був дуже жорстокий. Міг роздягати догола, питати приклади з математики поки тебе б'ють, застосовувати шокер, бити ногами по геніталіях".
Морпіх Владислав Лук’янчук. З особистого архіву Луки
Два наступні роки Владислав перебував у колонії в Олексіївці.
"Потім стало легше, бо ми звикли. Усе стало рутиною. На другий рік я вже звик до побиття — мені було байдуже", — говорить чоловік.
У колонії, за його словами, утримували понад 170 українців, третина з яких — цивільні.
"Одному 18 років виповнилося вже в полоні. Його братові — 16. Їх затримали через фото на фоні підбитої техніки. Є й 75-річний цивільний з Ізюму. Вони досі там", — розповідає звільнений з полону.
Найбільше Владислава підтримувало спілкування з побратимами та поодинока інформація від місцевих ув’язнених.
"Нам якось передали новину, що звільнили Херсон. Це дуже підтримало. Але взагалі тримало розуміння, що все колись закінчиться".
Колишній військовополонений Владислав Лук’янчук. Суспільне Миколаїв/Маріетта Мкртчян
Перший обмін для Владислава Лук’янчука був невдалим і по дорозі до України його повернули до колонії. Втім, через місяць, 25 червня 2024 року, військовослужбовця все ж обміняли.
"Нас підняли о четвертій ранку, обміняли о 21:30. Коли проходили повз їхніх полонених — вони виглядали нормально, з мішками. Наші ж ішли, ще не усвідомлюючи, де вони, з опущеними головами. Вони на нас дивилися з жалем", — говорить Лука.
За два з половиною роки полону Владислав схуд на 20 кілограмів. Повернення до цивільного життя зайняло в нього понад рік. Наразі він мріє про закінчення війни.
