Людмила разом з сином Артемом Собченком. Фото з особисто архіву Людмили
Артем боронив Миколаїв і Херсон. Він завжди мріяв спробувати себе в десантно-штурмових військах, говорить мати бійця.
"Хоча лікарі його відмовляли, бо в нього хвороба була, але він наполіг і вступив в 77-му десантно-штурмову новоутворену бригаду. Спочатку його відправили в Житомир, був сержантом, інструктором. А потім на медика вивчився за місяць. Він не міг залишатися в тилу. Пішов на передову, каже: "Я не залишу своїх хлопців".
Потім його з військовими направили у Соледар, билися з "вагнерами". Там Артем Собченко врятував багато побратимів. Один його товариш по службі казав: "Я не встигав у нього приймати ранених", розповідає Людмила.
"Артемка був худенький дуже, але він стількох врятував. Потім мені один побратим розповідав: "Як ми були вже в оточенні, ваш син завжди, ну, як то кажуть, шуткував. Казав: "Все буде добре. Але якщо доведеться загинути, я хочу зробити такий подвиг, щоб про нього згадували в книгах", — говорить жінка.
Чоловік служив командиром взводу у Бахмуті, там захисники тримали "дорогу життя".
"Був бій, один хлопчина на відкритій місцевості залишився з пораненою ногою, до нього неможливо було добратися. Артем прийняв відчайдушне рішення, що полізе і витягне його сам, щоб нікого зі своїх підлеглих не піддавати небезпеці. Надав допомогу й хлопця зуміли евакуювати. І син знову почав вести бій". 
Військовий з Миколаївщини Артем Собченко під час сужби разом із побратимом Фото з особисто архіву Людмили 
Військовий з Миколаївщини Артем Собченко показує знак “клас” на службі Фото з особисто архіву Людмили 
Військовий з Миколаївщини Артем Собченко під час служби Фото з особисто архіву Людмили
Військовослужбовець загинув 1 березня 2023 року від артилерійського обстрілу.
"Я вісім днів чекала, поки сина привезуть на 8 березня, сина ховали. Просто готувалася його зустріти. Готувала його улюблений борщ, він дуже любив, казав: "Як закінчиться війна, мамо, ціле відро борщу з’їм". Але, на жаль, замість нього гостила людей, які прийшли попрощатись з сином", — згадує мати захисника.
Зі слів Людмили, Артем увійшов у книгу "Героями не народжуються".
"Тут пишеться, що він знищив 25 "вагнерів" у ближньому бою. І він дуже багато врятував військових, все в цю книгу ввійшло. У сина був позивний Морпіх, лише з Морпіхом побратими знали, що він ніколи не кине, завжди витягне. За здібності сина поставили командиром взводу", — розповідає жінка.
Військовий з Миколаївщини Артем Собченко показує знак “клас” на службі Фото з особисто архіву Людмили 
Військовий Артем Собченко з Миколаївщини під час служби Фото з особисто архіву Людмили 
Військовий Артем Собченко з Миколаївщини під час служби Фото з особисто архіву Людмили
За словами Людмили, він був дуже справедливою доброю та чесною людиною.
"Захищав слабших, дуже любив спорт і все хотів знати. Для мене, як для кожної мами, мій син був найкращий".
Жінка каже, найважче їй дається шлях до сина на кладовище.
"Сама страшна дорога. Завжди показував "клас", на всіх фотографіях, у нього завжди все клас було. Не вистачає, синочок, тебе. Як би боляче мені не було, але мені не соромно, ти мій герой. Я знаю, що ти не міг би інакше поступить. І я б тебе не втримала", — звертається до світлини бійця на надгробку.
Людмила торкається надгробка зі світлиною сина Артема Собченка Юлія Філімон/Суспільне Миколаїв 
Могила полеглого військового Артема Собченка, Миколаївщина, липень 2025 рік Юлія Філімон/Суспільне Миколаїв
Артему посмертно присвоїли звання Героя України та нагородили орденом "За мужність" III ступеня. У чоловіка залишився маленький син.
Мати полеглого бійця Людмила показує посмертно присвоєний Артему Собченку орден “За мужність” III ступеня Юлія Філімон/Суспільне Миколаїв 
Мати Людмила та онук Артем під час вручення нагороди загиблого. Листопад 2024 року Юлія Філімон/Суспільне Миколаїв 
Мати полеглого бійця Людмила показує грамоту про призвоєння звання Героя України посметрно Артему Собченку Юлія Філімон/Суспільне Миколаїв
"Мені сказав: "Ма, мені не треба ніякі нагороди. Мені б побільше людей врятували, і щоб скоріше стала перемога. Звичайно, краще, якби він живий отримав нагороду за Соледар, за Бахмут, за врятовані життя", — говорить мати захисника Людмила.
