Нагородження Микити за військову службу. Фото з архіву цивільної дружини Віталії
Микита був командиром розвідувального відділення спеціального призначення, пригадує Віталія. З лютого 2025 року разом із побратимами захищав Україну на Харківському напрямку.
"23 червня вночі він мені написав, що він йде на завдання, що там не безпечно. Тиждень він не виходив на зв'язок. Два тижні він вважався безвісти зниклим. Це були два тижні пекла, два тижні нерозуміння. Пізніше вже підтвердилось, що він загинув. Він вийшов на бойове завдання, але там була розвідка ворожа, був довгий тяжкий бій. Згодом його рація перестала виходити на зв'язок", — говорить Віталія.
"Я вже звиклася з тим, що цей біль назавжди залишиться всередині мене, але й досі чекаю його повідомлення. Досі ще не звикла, що його дійсно немає".
Цивільна дружина Віталія, серпень 2025 року. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
Віталія розповідає, мріяли одружитися та народити дітей.
"Ми дуже з ним хотіли велику родину, у нас були великі плани на наше спільне майбутнє, на наше сімейне подружнє життя. Все мало бути чудово. Все було так добре, все було, напевно, занадто добре. І в один день просто все обірвалось — всі плани, мрії", — каже дівчина.
29-річний Микита загинув 24 червня 2025 року на Куп’янському напрямку. У нього залишилися батьки та цивільна дружина.
