Колаж, на якому зображений Сергій Туржанський. Суспільне Миколаїв/Анастасія Познякова "Без нього втратились кольори життя — все стало сірим", — говорить Наталя про свого чоловіка, розвідника Сергія Туржанського. Чоловік народився на Житомирщині, а виріс у Південноукраїнську. До повномасштабної війни він був спортсменом і спецпризначенцем, а після 24 лютого 2022 року пішов добровольцем на фронт.
Про військовий шлях захисника Суспільному розповіла його дружина Наталя.
"Наполегливий та старанний спортсмен": життя до війни
Сергій народився 22 грудня 1984 року. Ще в дитинстві родина переїхала з Житомирщини до Південноукраїнська. Хлопець навчався у місцевій школі, захоплювався грою на гітарі та професійно займався дзюдо.
"Сергій навчався в спортивному класі. Став кандидатом у майстри спорту України з дзюдо. Багаторазовий переможець і призер чемпіонатів України та міжнародних турнірів. Ми запам'ятали його наполегливим та старанним спортсменом. Завжди приходив на допомогу товаришам по команді", — згадує його тренер Юрій.
Сергій Туржанський (ліворуч) до війни. Особистий архів Наталії
Добре пам’ятає юного спортсмена і Юлія Горобець, мати військового Сергія, який загинув 17 жовтня 2014 року на Донеччині.
"Сергій був на два роки старший за мого синочка, але він був маленьким на зріст і тієї різниці не було помітно. Жили в одному будинку, їздили на змагання разом, часто готувала їм на двох торбинку з їжею, щоб могли підкріпитися після змагань. Потім їхні дороги розійшлися", — згадує Юлія.
Згодом Сергій Туржанський здобув фах маляра, монтажника і електрозварювальника в Південноукраїнському ліцеї.
Від курсанта до розвідника: бойовий шлях
У 2004 році Сергій був курсантом. З 2006 до 2011 року він працював у спецпідрозділі "Скорпіон" на Південноукраїнській АЕС. За зразкову службу у 2009 році отримав краповий берет, був занесений на Дошку пошани військової частини та нагороджений знаком "Фахівець спецназу I класу".
У 2015 році, працюючи за кордоном, Сергій приїхав в Україну у відпустку, де і познайомився з майбутньою дружиною Наталею. Після цього чоловік повернувся в Україну, а у 2019-му пара одружилася, розповіла жінка.
Сергій Туржанський разом з дружиною Наталею під час весілля. Особистий архів Наталі
Коли почалося повномасштабне вторгнення, у березні 2022 року добровольцем долучився до Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького на посаду "командир розвідувального відділення — командир машини розвідувального взводу механізованого батальйону".
На той момент його дружина була вагітна. 1 травня 2022 року в родині народився син Денис, про якого Сергій мріяв, каже Наталя.
"На пологи Сергій не зміг приїхати через службу. Проте вже наступного ранку був у мене у палаті. Йому дали мінівідпустку".
Сергій Туржанський разом з дітьми. Особистий архів Наталії
Після навчання у Польщі, наприкінці 2022 року, Сергій разом із побратимами вирушив на Донеччину. Під час розвідувальної операції неподалік Соледара він зміг вивести свою групу із засідки живими, каже жінка. За успішне виконання завдання головнокомандувач ЗСУ нагородив його "Золотим Хрестом"Один із найпочесніших нагрудних знаків (нагород) Головнокомандувача Збройних Сил України, яким відзначають військових рядового та сержантського складу за виявлену мужність, героїзм та успішне виконання бойових завдань.
Шостого жовтня 2023 року Сергій отримав статус учасника бойових дій та нагороду "Ветерана війни".
З 1 до 14 грудня 2023 року Сергій мав відпустку, яку провів з родиною. Частину часу родина провела у селі Проців Київської області, де живуть рідні Наталі. За словами дружини, він ніби передчував щось лихе: намагався якомога більше зробити під час відпустки.
"Ці 14 днів були найцінніші. Сергій, як відчував свою смерть і дуже хотів допомогти "чоловічою силою" по дому. Казав: "Тобі потрібно по максимуму допомогти", хотів встигнути все за ці дні, які просто йшли зі швидкістю блискавки. Йому дуже тяжко було морально повертатись на передову, але казав, що не може залишити своїх побратимів, поки вони там", — згадує Наталя.
Сергій Туржанський під час служби. Особистий архів Наталії
Сергій Туржанський загинув під час бойового виїзду 13 січня 2024 року поблизу села Веселе на Донеччині.
Пам'ять про загиблого воїна
На момент загибелі військового його доньці було 11 років, сину — 1,5. Поховали його на кладовищі "Сальків" у селі Проців. Попрощатися з ним приїхали побратими та друзі з Південноукраїнська.
"Я йому подарувала запальничку з викарбуваними портретами дітей. Він її усім показував. Ще подарувала йому брелок для ключів — мініальбом з сімейними фотографіями. Він порвав у куртці підкладку й засунув його вглиб. Казав, що це його оберіг. Коли він загинув, то побратими дістали з куртки цей альбом і повернули мені, бо знали, що він там лежить", — згадує Наталя.
Запальничка із зображенням дітей Сергія. Особистий архів Наталії
За службу військовий був посмертно нагороджений орденом "За мужність"Державна нагорода України, якою відзначають за особисту відвагу, героїзм та самовіддані дії, виявлені під час рятування людей, ліквідації надзвичайних ситуацій, боротьби зі злочинністю або виконання службового й військового обов'язку з ризиком для життя III ступеня та нагрудним знаком військової частини А0222. У червні 2025 року у Києві відкрили меморіальну дошку на будинку, у якому військовий жив до загибелі. 25 липня 2025 року Сергія Туржанського посмертно визнали почесним громадянином Південноукраїнська.
22 травня 2026 року, напередодні Дня Героїв, міський голова Києва Віталій Кличко вручив родині Сергія медаль "Честь. Слава. Держава"Це заохочувальна відзнака Київського міського голови. Нею нагороджують учасників бойових дій, військовослужбовців та волонтерів за мужність, героїзм і захист незалежності України. Нагороду отримав син військового.
Міський голова Києва Віталій Клично вручає медаль “Честь. Слава. Держава” сину Сергія Туржанського. Віталій Кличко/Telegram
Цього ж дня у Південноукраїнську відбувся турнір із сумо, присвячений пам’яті загиблих військовослужбовців: Сергія Туржанського, Сергія Горобця, Сергія Ринника та Іллі Щербакова. Усі вони були вихованцями місцевої дитячо-юнацької спортивної школи та займалися дзюдо.
"Без нього втратились кольори життя — все стало сірим. Сина він рідко бачив, здебільшого лише по відеодзвінку. Для нас він — найкращий. Буду любити крізь простір та час", — розповідає дружина.
Портрет Сергія Туржанського розміщений на Алеї пам’яті, на меморіальному комплексі та на стенді біля міської ради Південноукраїнська.
Портрет загиблого військового Сергія Туржанського на стенді біля міської ради Південноукраїнська. Суспільне Миколаїв/Надія Ковтан
Побратими та друзі Сергія підтримують зв’язок з родиною та вшановують його пам’ять на меморіальних заходах. Зокрема, під час ходи у Південноукраїнську 27 червня поклали квіти від дружини до його портрету на Алеї пам’яті.
"Побратими кажуть, що пам'ятають і помстяться за смерть Скорпа".
Портрет загиблого військового Сергія Туржанського на Алеї пам’яті у Південноукраїнську. Суспільне Миколаїв/Надія Ковтан
За словами Наталі, дуже важливо пам’ятати про військових, які віддали своє життя, захищаючи Україну.
"Бо поки памʼятаємо — вони живі!"
