Військовослужбовець Станіслав на псевдо Циган під час служби. З особистого архіву нареченої захисника Катерини
За словами військового, туди йшли п’ять кілометрів. На місці зайняли кругову оборону та пробули добу. Після цього бійці зібрали речі, боєкомплекти та поїхали у Сіверськодонецьк.
"Виходить командир і каже: "У нас є пів години, потім звідси поїдуть танки". А в нас із тяжкого було енлавівNLAW — шведсько-британський протитанковий комплекс малої дальності. може, штук до 10, ПТУРаПротитанкова керована ракета п'ять ракет. Сумно все було. 20-го вночі поїхали в район Лиману, Донецька область. Я ніколи не бачив наживо роботу вертольота, бойової авіації, як танк стріляє, а тут відчувається все", — згадує Станіслав.
Розповідає, що його окоп був поруч з окопом побратима, Констянтина, який пішов виносити іншого пораненого товариша.
"Я став у його окопі, бо в нього огляд був краще. Зі мною був якийсь дядько, навіть не знаю, як його звати. Ми з ним стріляємо, щось намагаємося. Така метушня. В мене кулемет заклинив, а там ще був кулемет Вампіра. Його теж винесли до цього, "затрьохсотило" руку. Беру його кулемет, теж заклинило, Серьога поки заряджає, і влучання, якраз у корінь сосни. І все (як у грі — ред.) Call of Duty слоумоЕфект уповільненої зйомки. Я на дупу падаю, не можу нічого зробити", — описує боєць.
Дістав поранення та потрапив у полон
Згадує, що спочатку була тиша, потім відчув біль у нозі, навколо вирувала паніка. Станіслав дістав з аптечки турнікет і наклав його собі.
"Лежу на спині, ногу бачу по коліно, і мені боляче. Я думав, що ногу відірвало до коліна, думав, пиз**ць. Ну думаю, добре, хоча б до коліна. Думки страшні були. Перемотав ногу, виходжу рацією на своїх, на Миколайовича. Він каже: "А де ти є?" відповідаю: "Там, де і був", — пригадує військовий.
Тоді сталось ще одне влучання, йому посікло коліна, плечі, спину.
"Ми з Серьогою розчехлились, хвилин десять. Він виліз в з окопу — нікого немає. Мене трошки тягнув, максимум метрів 30, поклав. Якісь ноші намагався робити, ніхто по рації не відповідає. Я їх в етері чую, а вони мене — ні. Полежав, покурив 15-20 хвилин. Дістав телефон, думаю, додому подзвоню може. Матері скажу, що я все, "в края". А думаю, що я буду казати? Що вмираю, як собака під деревиною? Якось теж не добре, думаю, ладно, не буду дзвонити", — розповів захисник.
"Чую — техніка. Повертаю голову, бачу — русаки йдуть. Кричать мені: "Вставай". Кажу, якби я міг, я б встав. Перша думка, що мені відріжуть голову просто. Я взагалі "поплив" морально, думаю, пиз**ць. Ні, вони підійшли, надали мені повністю медичку всю. Відео в інтернеті гуляло, я там сиджу, вони мене перемотують, каже: "Где ваши?" Я кажу: "Я *бу". Просто я не знав, що йому казати". 
Пораненого миколаївського військового Станіслава перев’язує армієць РФ Скриншот з відео 
Пораненого миколаївського військового Станіслава перев’язує армієць РФ Скриншот з відео
Станіслав каже, його разом з побратимом Сергієм, який отримав контузію, завантажили у бронемашину "Тигр" та привезли в українську школу у Зарічне. Пригадує, що його вивантажили та поклали на парту, почали тампонувати та перемотувати. Потім підійшов командир, ймовірно, чеченець, і каже:
"— Как тебя зовут?— Стасян.— Жена есть?— Есть.— Я вообще говорил пленных не брать, но для вас решили сделать исключение".
"Пиз**ць тіп. Питання були: "А це правда, що у вас у кожній хаті портрет Бандери висить?" Я лежу, думаю: "Бл**ь". Кажу: "Не знаю, в мене в хаті не висить. У кого в хаті був, нікого не бачив. Може там де-то в когось є". Пацани теж молоді такі попались, ГРУшники, такі хлопці заряджені, гвинторізи, вали. Я ж лежу, вони мені розказують: "Если б тебя нашла пехота, тебе была б пи**а", — розповів Циган.
Вранці його перевезли до лікарні у Сватове, де перебували полонені українські військовослужбовці. Там пробув тиждень, а 2 травня чоловіка відвезли на територію Росії, до Курська.
"Костя, ВПшник, каже: "Неділі дві-три й будеш вдома, зараз йде все стабільно". Потім заходить, каже: "Напевно, мужики, в цьому році додому не їдете". Я питаю чого, він нам показує новини, кіпіш такий. Вони (росіяни — ред.) радуються, нічого собі, взяли "азовців" у полон, "терористів", "нацистів", ходять руки труть. Я засмутився, думав, що все нормально буде, місяць і буду вдома, з лікарні поміняють", — каже боєць.
Миколаївський боєць Станіслав у одній з лікарень під час перших місяців утримання в полоні З особистого архіву нареченої захисника Катерини Погрози й катування: ставлення до полонених у в'язницях
Зі слів Станіслава, він не знав, що є СІЗО та вʼязниці, де можуть бити й знущатися з людей. Пригадує, як його та інших українських військових посадили у літак і доправили до Криму, а саме — у військову частину в Севастополі. Один з поверхів там переоблаштували для утримання полонених, розповів захисник.
"До нас 21-го числа прийшли якісь чоловіки по цивільному, документи заповнювали, фотографували, хто, звідки, куди. І був хлопчик з Маріуполя, Артур, сам з Бердянська, офіцер щось з ним розговорився. Артур питає: "Що це, на обмін?" а йому цей тіп каже: "Так, завтра буде обмін, я даю слово офіцера", — згадує Циган.
Обмін полоненими між Росією та Україною відбувся 22 вересня. Тоді обміняли 200 людей — в'язнів з Оленівки та з Донецької колонії, зокрема Редіса, сказав військовослужбовець. Втім, сам Станіслав у списки на обмін не потрапив.
"Нас везуть на аеродром біля Сімферополя. Вантажать у борт, ми сідаємо і мені тіп каже: "Це не обмін". Ми прилітаємо, вивантажуємося. Очі, руки замотані. Поки дійшов пару ляпів (ударів — ред.) вже зловив. І ми їхали годин шість, мабуть (з аеродрому до колонії — ред.). Я поспати встиг і в туалет сходити у пляшку. Приїжджаємо, там теж собаки, крики, все по стандарту", — розповів він.
Станіслав пригадує, що до українських військових звертались так: "Укропи, вам пі**а, нацисти, розвідники. Азовці є, на**й?".
"Виходимо з автозака, нам дали шльопки, я поки спустився по трьох сходинках, вони вже злетіли. Знімаю пов'язку, роздягаюсь, підходить тіп з шокером, який тут уже співробітник ФСВПФедеральна служба виконання покарань Росіїкаже:— "А что это у тебя за татуировка?— Волк, гражданин начальник.— А, блатной, советскую власть отрицаешь.— Та я не знаю, я при советской власти не жил, по этому я не могу сказать, отрицаю или нет.— Так что ты мне пиз**шь".
"Почав мені тюремну романтику нав'язувати. А я тим русакам, які знайшли мене і взяли в полон, сказав, що я кулеметник. А тим, що у лікарні, казав, що я старший стрілок, в піхоті десь. Там питають, яка військова частина, жінка сидить, записує. Кажу: "А 0224", вони: "А чого ж ти пі**р мовчав, що десантник?", — пригадує він.
Військовослужбовець Станіслав на псевдо Циган поруч з танком під час служби. З особистого архіву нареченої захисника Катерини
За словами Станіслава, його та ще двох бійців завели в камеру, в якій вже сидів військовослужбовець з "Азовсталі".
"Ванька на мене цей дивиться, каже: "Де служив?", я: "ДШБ". Каже: "Татуювання покажи". Я йому показую, він: "Тебе тут убʼють". Кажу: "Молодець, підтримав, підбадьорив". Навчив всього, ми там три дні побули, в Таганрозі", — згадує він.
Захисник розповів, їх били до шести людей одночасно протягом 5-10 хвилин.
"Чорна, темна кімната. Заходиш і з тобою проводять роботи з переосмислення. Били руки, ноги, палки, киянки, шокери. Шокер — це взагалі неперевершено. Особливо у куприк, коли ноги відпадають".
Потому Станіслава направили в іншу в’язницю у Каменськ-Шахтинському Ростовської області. 28 вересня всіх полонених, які прилетіли з Криму, перевели у штрафний ізолятор, де він пробув 22 місяці.
"Було не так вже і погано, якщо порівняти з іншими місцями. Можна було і поспати на ліжку вдень, на свій страх й ризик. Там були суто наші полонені, вони готували, старались більше насипати, якийсь шматок хліба, друг другу допомагати", — розповів боєць.
"Убиває морально": що відбувалося у колонії Волгоградської області
Потім його відправили у Камишин Волгоградської області. Зі слів Станіслава, там ситуація була гіршою в усіх аспектах, бранцім нічого не дозволяли робити.
"Були співробітники, які почали згодом краще ставитися, якось нейтрально. А були такі, як майор і Нікіта, у них ненависть прям. Всі, хто там сидів, про нього можуть сказати, що це — людина з психічним розладом, у нього біполярка страшна. Він може з тобою балакати, потім його щось ("бʼє" — ред.). Жорсткий тип максимально, таких ще не зустрічав", — згадує військовий.
Говорить, у в’язниці панувала безкарність. Ці двоє наглядачів могли забити.
"Майор настільки страшна людина, взагалі не має співчуття. Нікіта забив так одного хлопця. Потім вийшов і зайшов, як нічого не бувало. Задавали мені питання, я досі на нього не можу знайти відповідь: "А кто вам разрешил жить лучше, чем мы?" І що йому казати? У них улюблена фраза: "Не жили богато, не х*й начинать", — розповів Циган.
На перевірці між Станіславом та наглядачем виник діалог:
— "Де служив?— ДШБ.— А, десантник, ладно. Должность?— Пулеметчик.— А, это ты, пи**р, моего брата убил. Ложи-ка руки на кормушку".
"Я стою, думаю, якого брата. Кладу руки, він киякою дерев'яною по пальцях раз 20 дав, я не рахував. Пальці сині, понапухали. А коли заходиш, треба ж раком стояти й руки за спиною у замок тримати, а пальці фізично не замикаються. Заходить майор, дивиться і каже: "Ти що, пі**р, забув, як руки треба тримати?" І він мене ще накріпив зверху", — пригадує захисник.
За словами бійця, деякі наглядачі "користувалися" своєю владою.
"Можуть робити, що заманеться. Один каже: "Що ви на Майдані скакали й доскакалися". Вони всі свято вірять у те, що ми нацисти. Мені задавали питання: "Зачем ты пришёл русских убивать?" Кажу: "Я нікуди не йшов, до мене пришли", мені: "А, до тебе пришли, ну, давай, успехов тебе". Така політика пропаганди. Вони парирують тим, що ЛНР, ДНР хотіли свободи, незалежності, відділитися. А я собі думаю: "Коли Чечня хотіла незалежності, ви її не відпустили", — говорить він.
У полоні Станіслав схуд з 80 до 60 кілограмів. За три роки неволі чоловіку не передали жодного листа, які йому писали наречена Катерина, мати та друзі.
"Світові новини, 19 січня 2025 року. Приїхала якась перевірка, ми сиділи вже в Камишині. Нам включили радіо, новини, там у коридорі й в кожній камері динаміки. Якийсь там високий чин приїхав, цей дядько каже: "Які у вас питання, нюанси?", — розповів Циган.
Додає, що хтось з військових попросив додати книжок, адже на вісім людей в камері видали тільки одну.
"У Шахтинську було нормально, там скільки людей, стільки й книжок. Ну зрозуміло, які книжки там: радянський колхоз, труди Леніна. Перечитав всі, мабуть. Потім він поїхав. Додали по книжці на камеру", — сказав захисник.
Зі слів Станіслава, тоді полоненим почали вмикати новини по пів години під час кожного прийому їжі. Вони дізналися, що Трамп став президентом США, про ситуацію на лінії фронту та обміни, які тривають.
"Убиває морально те, що ти не знаєш, скільки ще. Сидиш і думаєш: от сьогодні-завтра. Чим більше ти паяєшся, тим стає гірше, важче".
Військовослужбовець Станіслав на псевдо Циган поруч з побратимом під час служби. З особистого архіву нареченої захисника Катерини"Одна думка — аби не зірвалось": дні очікування
Перебуваючи другий рік у неволі, чоловік вирішив, що в кінці війни його обміняють. Разом з ним у полоні ще з Курська перебував його друг Юрій. Останні пів року до обміну вони просиділи в одній камері у Камишині. Станіслав згадує, як віддавав товаришу на вечерю свою картоплю з рибою, а сам обходився хлібом і чаєм.
"Я просто сидів, чекав. День прожив — добре, старався себе заняти: книжку почитати, поговорити із кимось. Сам Юрій великий, він заїхав у полон, був 140 кілограмів, а потім — став 70 з копійками, високий такий, скелет ходив. Я на стресі їсти не хотів", — говорить Циган.
У 2023 році, коли Станіслава побили в полоні, він написав для нареченої вірш:
"Я не знав, коли зустрінемось знову,Коли обійму та скажу: "Привіт".Щоб знайти дорогу додому,Довелось перевернути весь світ.Так довго мріяв про зустріч з тобою,Терпів та чекав, бо тобі обіцяв.За те, як ти стала моєю любов'ю,Як з тобою світанки я зустрічав.Пройшов скрізь туман війни та полону,І відчув всю ту біль, що їм незнайома.І знайшовши нарешті дорогу додому,Повернувся, щоб ніколи не зникнути знову".
Боєць згадує, що приблизно за пів року до обміну сказав співкамернику Миколайовичу: "Якщо у світі існує бодай якась справедливість, то я повинен повернутись додому, де мене чекає наречена, всі мають бути живі й здорові, зустрінуть, як героя".
"Ми гуляли після бані у дворику, підходить опер, стукає у двері, говорить: "Циган", кажу: "Я". Він: "Размер одежды?", кажу: "48, третій ріст, нога 42". Все, говорить йти. Мені Саня старий, теж з "Азову" каже: "Все, поїдеш додому". Прийшли в камеру, мені номер телефона продиктували, аби подзвонив нареченій. Кажу: "Це може ще не додому, я вже катався", а мені: "По-любому додому, побачиш", — сказав він.
Станіслав розповів, йому принесли форму та берці, а також електробритву, аби зміг постригтися та побритися. Вночі того ж дня чоловіку наказали збиратися. Станіслав попрощався з товаришем, після чого приїхав автозак.
"Кажуть, катай матрац, одягайся, чекай. Нам дають сухпайки зеківські, медичні маски, вантажать нас. Ми сіли, їхали годин шість. Посадили нас у борт, прилітаємо у Білорусь. Нам розрізають скотч, заходить якийсь чоловік у балаклаві, без погонів, без нічого. Каже: "Зараз виходите нормально, йдете рівно, як люди". Тут якісь камери, автобуси стоять", — говорить він.
Захисник зрозумів, що його та інших полонених доставили в точку обміну.
"І одна думка — аби нічого не зірвалось. Бо розумієш, що може тебе чекати позаду, думаєш, бл**ь, не дай Бог. Потім зайшли наші представники в автобус, Кажуть: "Зараз будемо переходити, все нормально", — пригадує чоловік.
"Ми зайшли, сіли в наш автобус і в мене одразу відпустило все. Я зрозумів, що я — вільна людина".
По приїзду бійцям видали телефони, Станіслав зателефонував додому.
"Питаю, як справи, Катя: "Нормально, всі живі". Все одно якийсь такий підвішений стан, не віриться. Якось досі не віриться, що було і що є", — розповів військовий.
Повернення додому та коханої
Наречена звільненого з полону Катерина згадує, як о 02:00 слідкувала за обміном у день, коли звільнили Станіслава. Жінка зателефонувала матері чоловіка, аби дізнатися чи не повідомили їй про повернення сина.
"Поки з нею говорю, мені пише його друг, також військовий і каже: "Можна тебе вітати?" Дивлюсь, є списки, шукаю нервово літеру З, щоб подивитися наше прізвище. І дійсно бачу у списку. І дата народження збігається. Всі починають дзвонити, писати й вітати, а ти нічого не розумієш взагалі", — говорить вона.
Звільнений з полону миколаївський боєць Станіслав під час обміну (третій ліворуч). З особистого архіву нареченої захисника Катерини
Приблизно о 07:00 захисник зателефонував сам, додає Катерина. Вона нервувала, адже не знала, що пережив чоловік за майже три роки в полоні.
"Чи не забув він про пропозицію, яку робив? Це було на початку квітня, зателефонував і сказав, що був мінометний обстріл. А я стою, смажу котлети, тоді ще була повітряна тривога, він сказав: "Вийдеш за мене?". Я ще пожартувала: "На роботу?". Я сказала: "Тільки повернись, і все буде", — сказала жінка.
Наречені згадують перший дзвінок після обміну:
"— У Чернігові дали телефони, вставив в сімку, пішов покурити й набрав. Кажу: "Привіт, як справи?" як нічого не бувало.— Сказав: "Обіцяного чекають три роки. Обіцяв же, що повернусь".— Якраз три роки, і десять днів на дорогу туди-назад, тому нормально".
Катерина пригадує, як приїхала відвідати чоловіка та інших звільнених з полону бійців 79 ОДШБр, адже нині також служить у їхньій військовій частині.
"Прийшов з квітами одразу до мене. У білих штанах, як наречений. Обняв, руки тремтять і в мене, і в нього. Він не повірив, коли запитав, чим я займаюсь, сказала, що зараз я військова, як і ти, в принципі. Каже: "Ну добре, а серйозно?" Я йому: "Це не жарт", він: "Ну ладно, ми про це поговоримо потім", — говорить вона.
Звільнений з полону миколаївський боєць Станіслав та його наречена Катерина, яка прийшла відвідати його та інших захисників З особистого архіву нареченої захисника Катерини 
Наречена цілує захисника під час першої зустрічі після обміну З особистого архіву нареченої захисника Катерини 
Звільнений з полону миколаївський боєць Станіслав разом з нареченою Катериною З особистого архіву нареченої захисника Катерини
Нині колишній бранець та його наречена намагаються надолужити втрачене — наново "вивчають" один одного.
"Намагаємось знайти підхід, ходимо на побачення, спілкуємось, дізнаємось в кого яка улюблена страва на сьогодні, колір. Всім важко, тому що три роки не було цієї людини. Хай там як, змінились всі. Ми тут, вони (полонені — ред.) — там", — додала жінка.
Катерина робила уже можливе, аби повернути чоловіка з неволі.
"Вона зробила більше, ніж я. В мене не було свободи дій, вибору, а в неї вибір був. І вона вирішила витратити його на мене. Хоча не було гарантії, що повернусь, і навіть, якщо так, то чи буду з нею. Не міг сказати на 100 відсотків, що буду нормальний, адекватний, буду любити, тому в неї яйця більші", — говорить Станіслав.
За словами нареченої звільненого з полону захисника, кожен сподівається на те, що кохана людина повернеться і буде поруч.
"Те, що має бути, що обіцяє держава, наприклад, по тій же реабілітації, допоки ти це не будеш вигризати, як то кажуть, відкривати двері ногами, воно не буде виконуватись. Доводиться приходити зі скандалами, вибивати направлення", — сказала Катерина.
Психологічне відновлення та реабілітація після пережитого
На думку жінки, лікарні мають самостійно спрямовувати визволених з неволі бійців на подальше лікування.
"Бо він, наприклад, не розуміє, що йому конкретно лікували й з чим звертатися далі. Йому дали виписний епікризСудження про стан пацієнта, діагноз, причини виникнення і розвитку хвороби, про обґрунтування та результати лікування. і роби, що хочеш. Зрозуміло, що зараз велика кількість поранених, звільнених з полону, лікарні переповнені. І ти маєш ходити по кожній та запитувати, чи є у вас місце прийняти. Вони кажуть, що є місце, але треба направлення", — розповіла вона.
Катерина каже, нині важко оперативно отримати всі медичні послуги та якісне лікування.
"Направлення ніхто не хоче давати. Ти йдеш записуватись на прийом до того ж лікаря, щоб отримати направлення на подальше лікування. А тобі кажуть, що запис через два-три тижні. Він же не може, перебуваючи на лікуванні в одному закладі, кожні три дні ходити, відмічатись і записуватись до різних лікарів. Це не має так бути, хочеться вже по-нормальному долікуватись", — говорить наречена бійця.
"Вони не очікують, що ти приїжджаєш просто варений. Ти виходиш, не знаєш, що тобі робити. Отак, як рибу дістали з води, кинули, не розумієш, що робити, куди, де, як. Тут телефон в руки взяв, треба спочатку роздуплитися і згадати як телефонувати", — описує Станіслав.
Звільнений з полону миколаївський боєць Станіслав та його наречена Катерина разом у Миколаєві. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Чоловік каже, сильно травмував коліна та спину, також у нього погіршився зір. Результати комп’ютерної томографії показали, що у кожному відділенні спини є грижі, протрузіїПочатковий етап утворення грижі в хребті. та зміщення. Також погіршився психологічний стан.
"Кожне реагування на тривогу — ми не спимо, десять разів за ніч збираємося у підвал йти ночувати. (Знати — ред.), де, що, звідки, навіщо й скільки летить. Це паніка, треба вийти подивитись, проконтролювати, тяжко. Головне, що він вже дома, повернули. Здоров'я будемо лікувати, відновимось. Найголовніше, що вже поруч", — сказала вона.
